|
Наче пісня журавлина Далечінь зове. Чи то чайка, чи хмарина Над Дніпром пливе… Задивився в чисте небо Витачів – Боян, Голубінь Дніпра і неба – Як очі слов’ян! Де й поділись лихоліття, - Поміж круч вляглись. І проріс Ти крізь століття Кращим, ніж колись. Над тобою вільний вітер Вільно промишля. А навколо первоцвітом- Весняна земля… |
Пісня про Витачів Сл. і муз. Лідії Побідаш (з альбому «Мелодія душі) Знов мене хмарини білі проводжають в путь, Ніби чайки сизокрилі над Дніпром пливуть. Мов колиска й серця світоч всіх слов'ян-братів Постає мій дивний Витич з праглибин віків... Над тобою лихоліття чорні пронеслись, Відродивсь ти крізь століття кращим, ніж колись. Знову віє вільним вітром, а довкруг - поля... Ще розквітне первоцвітом батьківська земля! Та земля, де боса влітку кручами брела, Та земля, що споконвіку Київ берегла, Та земля, що народила плем'я орачів... Будь же завжди, вічно, милий, древній Витачів! |
Слово про Витачів Валентина Юшкевич Там, де сивий Дніпро Свої води несе, Де круті береги Вранці сонце стрічають, Народилось село, Моє рідне село, Його з давніх давен «Витачів» величають. Там, де біль лихоліть В кожнім серці лежить, Де Красуха-гора Дивину пам’ятає, Пригорнулось село, Моє рідне село, Його з давніх давен «Витачів» величають. Де буяють гаї І хліби золоті, Там, де руки людські Ніжно землю плекають, Притулилось село, Моє рідне село, Його з давніх давен «Витачів» величають. Там, де юнь молода В срібних росах росте, Де берізки сумні Таємниці всі знають, Притаїлось село, Моє рідне село, Його з давніх давен «Витачів» величають. Де Шевченкова мрія – Капличка мала, Де купальські пісні Понад краєм лунають, Причаїлось село, Моє рідне село, Його з давніх давен «Витачів» величають. Там, де весни буяють В вишневих садах, Де в руках матерів Рушники розцвітають, Розквітає й село, Моє рідне село, Що його з правіків «Витачів» величають! |
Калина Сл. і муз. Лідії Побідаш (з альбому «Мелодія душі») Та тополя – то є моя доля, Та вербичка – то моя сестричка, А калина, червона калина, - То є мила моя Батьківщина. Білим цвітом вона процвітає, Соловейка в гіллях колихає. Від морозу стає ще добріша, А для серця вона – наймиліша. Я в пучечки калину пов’яжу, Всьому світу калину покажу. Від усього калина лікує, До усього калина смакує. Соловейком полечу по світу, Від Вкраїни понесу привіти. Ті червоні кетяги калини – Від моєї любої Вкраїни! Та тополя – то є моя доля, Та вербичка – то моя сестричка, А калина, червоная калина, – То є Мати моя – УКРАЇНА… |
Микола Парфьонов, Витачів Княжий шпиль. На кручі, що над сивим Бористеном Хрестом каплиця неба дістає. Тут Вічність дише диханням смиренним, Щось в цьому всьому Святобожне є... Круті холми душею я приємлю З прадавнішніх, розтерзаних епох. Таю надію, що на оцю землю З небесних сфер таки ж бо зійде Бог...' |
Микола Парфьонов, Витачів 'НЕ ВСТИГ ТАРАС…' Я зустрів його біля каплиці Над Дніпром у світанкову рань... Чую сплеск священної водиці, І на серці - завмирання ран... Тут Тарас над берегом Славути України бачив виднокруг: Сіють на полях брати розкуті Без печалі, глуму і наруг. Слухав дзвони в бронзовому гулі, Полохливе птаство на льоту, Трелі солов'їнії розчулі, Колискову пісню золоту. Пам'яттю над кручею хатину Над сивілим долею Дніпром Будував, спішив на Україну, Розпрощавшись з холодом й Петром... Богом розтерзались в думах мрії, І не знав, що з ями принесуть (На чужині ледь прикриті вії), Щоб в Чернечій схоронилась путь. |
Зоря Витич Сл. і муз. Лідії Побідаш
Вечір дрібною росою тихо ляга на поля, Сяє земною красою рідна полянська земля. Дивляться зорі пророче в синії води Дніпра, Здавна очікує час свій урочий мудра Красуха-гора. Капищем бога Перуна була твоя голова, Чула варязькії руни, чула Христові слова… Звідси рушали в походи предки до дальніх країв. Вслід їм з Красухи крізь бурі й негоди вогник Любові горів. Витичів мій, Витичів мій, - зоряний Безмір, мовчання і грім! Витичів мій, Витичів мій, будеш Ти завжди у серці моїм. Предки за долю боролись в сивій віків далині, Будить новий Вітаполіс серця досвітні вогні. Кличе до нової долі Часу стрімка течія! А в таємничому Зір Дивоколі Витичів Вічний сія! Витичів мій, Витичів мій, - зірка Надії і Віри в життя! Витичів мій, Витичів мій, - Ти відкриваєш Людське Майбуття!
|
|
Закрыть |